Menu

Інтерв’ю з Олегом Корчовським: як стати здоровим прикладом для своїх дітей

Розкажіть трохи про себе. Як давно ви працюєте вчителем фізичного виховання? Чому вирішили бути вчителем? І чому саме фізичне виховання?

Мені 24 роки, працюю вчителем фізичного виховання з вересня 2014 року одразу після того, як закінчив Львівський державний університет фізичної культури. Перше, що спонукало працювати на посаді вчителя  – бажання закріпити практикою отримані знання, друга причина – кожна людина, яка досягає навіть невеликих результатів в спорті прагне передати свій досвід дітям і спостерігати, як вони навчаються і ростуть протягом року. Я з дитинства був активною дитиною. Ми з друзями могли цілими днями з 9 до 21 години проводити час на футбольному майданчику і забували про те, що потрібно іти додому їсти. Оскільки я  з 5 класу займався у футбольному клубі, то це привело мене у Львівський “ІНФІЗ”,  де нас навчали простій істині – “дитина повинна розвиватись інтелектуально, духовно і фізично водночас”, про що вчителі досить часто забувають.

Можете розказати коротко про досвід Вашого вчителювання?

Згадую свій перший урок: це було щось неймовірне – діти переживали, а я ще більше.

З першого дня вчителювання я намагався дотримуватись всіх рекомендацій,  які нам давали у виші, але з часом зрозумів, що це вже інші діти. Їм потрібно менше контролю, але більше свободи вибору і довіри, лише тоді вони з величезним задоволенням навчаються і зростають не з року в рік, а щодня.

І коли діти на урок біжать так, що школа трясеться, а в кінці заняття просять ще якусь гру – це є найкращий досвід.

Що спонукало Вас організувати минулорічний фестиваль?

В школах, коли діти вчаться чомусь новому:  кольорам, порам року, абетці, українській культурі і історії, завершальним етапом півріччя чи навчального року є свято, де вони розповідають вивчене і за це отримують оплески. А чому б не організувати щось схоже, але таке, де учні будуть показувати свої фізичні якості і за це отримуватимуть оплески, медалі і мотивацію до подальших занять фізичною культури і спортом?!

11392990_586942988075115_5316494850773004517_n

Як я розумію, Ваш проект складається з декількох частин (етапів). Можете розказати детальніше?

Малі Олімпійські ігри є першим етапом нашої ідеї. Ігри є своєрідною репетицією, яка дасть змогу отримати досвід проведення таких спортивних сімейних свят, знайти однодумців і показати, що діти з батьками можуть весело та корисно проводити час. Другий етап – це створення спортивного клубу “Тато + Я”,  де батьки і діти займатимуться разом, виконуватимуть різні фізичні вправи, вивчатимуть елементи командних і індивідуальних видів спорту, зможуть спробувати себе в якості партнерів по команді або суперниками. Цей клуб функціонуватиме на базі школи Святої Софії, де кожен охочий (не тільки зі школи) зможе після реєстрації на сайті школи прийти і брати участь у тренуваннях.

Які результати Ви очікуєте отримати? Як це вплине на дітей та батьків, на Ваш погляд?

Передчасні висновки робити рано, але я вважаю, що з тих 500-600 людей, які прийдуть на наше свято 20-30% учасників все ж таки зрозуміють, що для того,  щоб їхня дитина була здорова і фізично розвинена потрібно інвестувати 20 хв. свого часу в неї щодня. Цих 20 хв. можна провести на спортивному майданчику, який є в кожному дворі чи вулиці, потрібно лише прихопити з собою бажання і дітей. 🙂

Як ви бачите розвиток цього проекту і що готові робити вже зараз?

Такого роду ідей і проектів я на даний момент не зустрічав, але вважаю, що це буде гарною спробою змінити ставлення дорослих до фізичного розвитку своїх дітей, адже лише інтелектуально, фізично і духовно розвиненим особистостям до снаги стати реформаторами і свідомими громадянами нової незалежної України.

І на завершення хочу процитувати українського педагога, теоретика і практика української національної фізичної культури, організатора сокільсько-січового руху професора Івана Боберського:

“В душі українців жевріє бажання сили. Це бажання сильніє з року в рік. Українська молодь не хоче мати тремтячий голос, хиткий хід, боязку мову, несмілі очі, сумну думку. Вона бажає руханкою скріпити свої м’язи й викувати свій характер до витривалости, єдности, пляновости, порядку, до підприємчивости й жертвенности. Вона хоче вишколитися, щоб сповнити великі громадянські обовязки, які на неї чекають в недалекій будуччині”.

Share this Post!

About the Author : GoFundEd


0 Comment

Leave a Comment

Your email address will not be published.

  TOP