Menu

Інтерв’ю з Іриною Сосніною: вчителям треба нагадувати, чому вони працюють у школі

♦ Розкажіть про себе? Чому Ви вирішили стати вчителем?

Я – Ірина Сосніна, вирішила стати вчителем, тому що дуже хотіла бути схожою на свою першу вчительку. І якщо чесно, то пішла її стежкою і навіть зараз працюю на її місці (вона вже вийшла на пенсію). Завжди за допомогою, за порадою зверталася до неї, хоча і працювала у іншому селі. З часом вже перейшла сюди, у своє село і зараз звичайно ж я розумію, чому я працюю вчителем – для того, щоб бути ближче до дітей, щоб з ними працювати та допомагати. Але перше, закладене там ще далеко у моєму дитинстві, було бажання бути схожою на свою першу вчительку.

Коли я навчалася на “Про.Навичках“, то дізналася так багато нового, цікавого про методики роботи з дітьми, але деякі нюанси перегукувалися з тим, що робила моя вчителька. Можливо вона не знала, як це називається, а просто робила від душі. Тоді, ще багато років назад, мені це подобалося.

І я хочу працювати, як вона і хочу, щоб до мене діти йшли так, як колись ми бігли до неї.

♦ Чим відрізняється робота із учнями початкової та середньої школи?

Я працюю з початковими класами, але в мене був досвід роботи із учнями середньої школи (9 класом). Різниця велика, бо до молодших школярів потрібен підхід, напевне інколи треба заміняти їм маму, бо вони багато часу проводять саме зі мною, можливо не менше, ніж зі своїми батьками.

Кожна дитина хоче до себе уваги, особистісного підходу, в кожного є проблеми, які потрібно вислухати. Я якщо старшокласники вже більше закриваються, потрібно шукати підходи до них, то початкові класи дуже відкриті, вони хочуть спілкуватися з вчителем. Вчитель знає все. Хоча вони і відкриті і маленькі, але це вже особистості, які також хочуть до себе уваги, поваги, взаємопорозуміння, у них є також свої погляди, ми маємо на це звертати увагу.

IMG_3825

♦ Що дітям найбільш цікаве у школі?

Діти хочуть просто йти до школи. Коли в нас був карантин, то мені дзвонили, писали у соціальних мережах: “ми хочемо до школи”. Вони хочуть спілкування, не так уроків, як живого спілкування зі мною та зі своїми однолітками. Звичайно ж і уроки. Прості уроки не запам’ятовуються, от проходить деякий час і вони згадують не ті уроки, де вчитель пояснював, а вони слухали, а ті цікаві уроки, на яких вони працювали, коли один одному допомагали, вирішували разом спільні проблеми, дискутували. Сучасним дітям це дуже подобається.

♦ Які найбільше уроки люблять Ваші школярі?

Є одна проблема – я дуже люблю математику і це передається дітям. Що любить учитель, те люблять і його учні. Коли починається урок математики, мої учні кричать ура і працюють самостійно, в групах, парах, бігають. А коли настає українська мова – я не мовник і ця проблема є у моїх дітей. Я не показую своїм учням, що я люблю точні науки, проте воно передається.

“Про.Навички” – це був поштовх до творчості, пошуку.

♦ Що вам дало навчання на “Про.Навичках“?

“Про.Навички” – це був поштовх до творчості, пошуку. У той період, коли я прийшла на програму, у мене був застій у роботі: я довгий час вже пропрацювала у школі, багато чого знала про методики проведення уроків, давала семінари. Для мене це вже було щось таке як стандарт: нічого нового усе постійно те ж. Чогось хотілося нового. Коли я побачила оголошення про програму, я не знала що це, не знала, куди я їду, але коли я приїхала перший день – було відчуття ейфорії. Нас так навчали, що мені сподобалось. І зараз просто хочу своїх дітей навчати так, як навчали нас, щоб вони переживали ті ж емоції.

IMG_20160112_115213

♦ Чи важко Вам було себе змінювати? Свої підходи до навчання? Розкажіть про цей досвід.

Так, “Про.Навички” проходили у три модулі, після кожного я поверталася у свою школу і починала робити щось інакше. Спочатку все було нормально, далі мене знову повертало назад до традиційних методів. Коли я приїжджала знову на навчання – розуміла, що я все робила не так, змінювала підходи і з новими силами та знаннями знов поверталася до школи.

Головне – це діти і ми це забуваємо.

Вчителям постійно треба нагадувати, чому ми проходимо до школи, бо у цій повсякденній рутині ми забуваємо, що йдемо вчити дітей, а не писати папери, журнали заповнювати документацію. Головне – це діти і ми це забуваємо. На “Про.Навичках” я дійсно зрозуміла, чому я у школі і що я маю там робити.

Розкажіть як виникла ідея створення проекту на GoFundEd.

Коли я потрапила на “Про.Навички”, для мене взірцем стала Оксана Клепуц. Я ловила від неї кожне слово, допитувалась, як у них проходить те змішане навчання. І дійсно таким поштовхом став саме її проект. Я слідкувала за ними, як вони були на GoFundEd, потім слідкувала у Facebook? як відбувається реалізація і думала, чому такого не можна робити у початкових класах. Легше починати вчити маленьких і вже у середню школу подавати готових дітей, які вміють працювати у форматі змішаного навчання. І головне, що їм це подобається.

♦ Як ваші колеги сприйняли ідею змішаного навчання?

На “Про.Навичках” мені казали: “коли ти повернешся назад, на тебе будуть дивитися як на божевільну, але ти працюй далі”. Щось подібне і було. Зараз, коли я вже пробую впроваджувати змішане навчання, то вчителі старших класів питають навіщо я це роблю, адже у середній школі нікому продовжувати. Але вони не зможуть з моїми дітьми викладати по-старому. Мої діти змусять, вони змусили мене шукати щось нове.

Перший клас і половину другого, вони ще сприймали стандарт. А далі я бачила, що їм не цікаво, вони не хочуть вчити, немає мотивації, сильні діти, які могли б вчитися – вони просто пересиджували уроки. Добре, що я потрапила на “Про.Навички”, бо зараз вже мій клас працює – в мене живий клас.

Змінилося ставлення дітей до уроків, до виконання завдань, у дітей засвітилися очі, особливо, коли вони працюють у групах, працюють творчо, готують якийсь проект, для них це щось дуже глобальне, потрібне, що не можна не виконати.

IMG_20160407_130146

♦ Чого Ви чекаєте від реалізації проекту?

Окрім того, щоб збільшити мотивацію до навчання, підняти успішність дітей, в мене ще існувала проблема – клас великий і виникали між дітьми постійні конфлікти. Саме змішане навчання, робота у групах дає можливість дітям згуртуватися, навчитися співпрацювати, допомагати один одному, вирішувати конфліктні ситуації, дискутувати.

Як сказав один хлопчик: “давайте не будемо загострювати конфлікт”. Саме зараз я дуже хочу впровадити змішане навчання і з цією метою – щоб діти навчилися спілкуватися один з одним і дійшли до цього самі, щоб було розуміння, чому потрібно домовлятися, разом працювати, як визначити лідера у групі.

Що означає для Вас “бути вчителем”?

Рік тому в мене було таке розуміння: вчитель проходить на роботу, вчить дітей, у нього є кар’єрний ріст. А зараз я зрозуміла, що я маю йти до школи, щоб вчити своїх дітей і вчитися від них, як їх навчати.

Вчитель для учня – це друг порадник і товариш, однодумець.

Бути вчителем – це бути для своїх дітей порадником, другом і навіть інколи слухачем, бо вони можуть багато розповісти і ми, вчителі, маємо навчитися їх слухати. Раніше було інакше, вчитель говорить – учень слухає, тепер змінилися акценти. Я розумію, що діти в мене маленькі багато хто каже, що ти їм багато дозволяєш, але разом з тим, коли я їм даю право вибору як краще зробити, виконати, то результат виходить кращий. Вчитель для учня – це друг порадник і товариш, однодумець.

Є вчителі, які мене підтримують, з інших шкіл – вони додались у друзі, читають “Про.Світ“. Все ж таки, поступово, наша освіта змінюється і на краще.

Share this Post!

About the Author : GoFundEd


0 Comment

Leave a Comment

Your email address will not be published.

  TOP